Ви давно спостерігали всипане зорями небо? Виберіть трохи часу в зоряну ніч, візьміть своїх діточок а чи може і онуків, і вируште кудись в місцевість, де не досягає людське світло. Наприклад в місце, оточене горами або лісом. Ви не пожалкуєте! Підніміть свої голови і хоч деякий час пильно поспостерігайте небо. Сяйво далеких зірок прониже ваше єство, указуючи і на велич і славу Творця Всесвіту і на близість Його до вас!
Швидко плине час. Швидко міняються і погляди людські. Пам’ятаєте радянські гасла?
«Человек- царь природы!». «Повернем реки вспять!». «Покорим Веленную!». На сьогодні тільки сліпі по своїй волі не розуміють- даруване людині Творцем призвання творити, людство, викинувши з сердець Бога, тим самим перетворило в призвання нищіти. До чого
«доцарювалось» людство, що доброго додало до Божого творіння, до природи? Червону книгу? Солончаки Каракалпакії (ось де невидумані жахи, авторам фільмів жахів таке і не снилось!)? Озонові отвори? Глобальне потепління? В Запорізьких степах сьогодні зустріти зайця- це вже ціла пригода...
Але слава Богу! Іще є на планеті легкодоступні куточки дикої природи!
Говорять, що раки живуть лиш в чистих, іще не занепащенних завдяки людському розумові водоймищах. Почувши звістку, що в високогірному озері неподалеку можливо вночі наблюдать раків, які «трохи не на берег лізуть», чоловіча частина українського населення табору відправилась ввечері наблюдать це явище. В таборі залишились лиш жінки і діти.
В той час, поки чоловіки милувались раками і зоряним небом, до табору завітав хазяїн цих місць- величезний ведмідь. Мабуть, також вирішив помилуватись чимось диким- наприклад, беззахисними людьми. І себе показать, звісно. Він раптово появився в в сполохах вогнища на
другому березі вузенької, кілька метрів завширшки гірської річечки. Вибрав собі удобну позу спостерігача і приліг. Йому нічого, він тут хазяїн, він ведмідь. А ось гостям стало не до жартів- це не цирк і не зоопарк. Хтось кинувся до сусідів- чоловіків, американців, з проханням захисту. Ті пообіцяли, але раптом, в кілька секунд хутко зникли в своєму мобіл хомі. Більше в той вечер їх не бачили. Семирічна Анечка Ковальова почала плакати: «Мамо, я хочу на небо!». Хтось чи з книжок, чи з власного досвіду зрозумів: на цей час найкраща зброя проти ведмедя- це жіночо-дитячий галас. Похватали хто ополоника і сковороду, хто миску і ложку, хто каструлю і ножа і зчинили зі страхом і криком страшенний галас. Бідолага вемідь не витримав такого натиску. Зрозумівши, що крім тиску на вуха від цього чудернацького товариства не дочекаєшся нічого, піднявся, кілька разів недружелюбно рикнув і поважно зник у темних хащах.
Це була четверта, остання ніч церковного кемпу української баптистської церкви Лос Анджелесу. Назавтра всі учасники кемпу, повні вражень від красот дикої природи, благополучно досягнувши до своїх домівок в простоті сердець дякували Богу за повне Його благословіння в проведенні кемпу 2007 в Йосеміті парку.
А найбільше довір’я небу прокричала маленька дівчинка...
Господи, вразуми наші серця мати любов до Тебе, хоч трішечки схожу на Твою до нас..
Павло Сургай, м. Лос Анжелес.
Комментарий автора: КЕМП- виїзд на дику природу на декілька днів. Проведення літніх кемпів є в традиції слов'янських баптистських церквів тихоокеанського узбережжя США.
МОБІЛ-ХОМ- будиночок на базі автомобіля з туалетом, душем, кухнею та спальнею.
Павел Сургай,
Лос Анджелес, США
Принял Господа Иисуса Христа своим Спасителем и был крещен по вере в Него в 2004 году. Посещаю Славянскую Евангельскую Церковь в Монтебелло. Важнейшей жизненной задачей считаю необходимость нести слово о Боге живом, о Жизни- не знающим счастья с Богом. e-mail автора:votpasha@mail.ru сайт автора:личная страница
Прочитано 14971 раз. Голосов 6. Средняя оценка: 3,83
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Красивое произведение и свидетельство любви Бога нашего.
Надія
2008-08-07 04:23:05
Слава Богу.Цікаво,гарно,але в українській мові немає "набюдать", а є
"спостерігати"."Нищіть"- через "і",це наказ, "нищить"- (уничтожает)через "и".
Хвала Господу милосердному, що Він часто через діточок вчить нас, дорослих. Творчих успіхів Вам і наснаги в служінні Богові.
Окрошка - Eвгения Игнатьева (псевдоним) Этот рассказ, в общем, не имеет особенно христианского смысла, я к этому и не стремилась. Но мне хочется его опубликовать по двум причинам: во первых потому что в нем я описала Сергея КОлешню, руководителя театра Nota Bene (кто-то его наверняка знает) и отчасти его жену Марину. И еще здесь много из моего опыта переводчика в миссионерких поездках. БОльшое спасибо всем, кто вкусно кормил меня в Тюмени, Орле и других городах. Я помню ваши блюда и ваше гостеприимство!
Публицистика : Феноменология смеха - 2 - Михаил Пушкарский Надеюсь, что удалось достичь четкости формулировок, психологической ясности и содержательности.
В комментарии хотелось бы поделиться мыслью, которая пришла автору вдогонку, как бонус за энтузиазм.
\\\"Относительно «интеллектуального» юмора, чудачество может быть смешным лишь через инстинкт и эмоцию игрового поведения.
Но… поскольку в человеческом обществе игровое поведение – это признак цивилизации и культуры, это нормальный и необходимый жизненный (психический) тонус человека, то здесь очень важно отметить, что «игра» (эмоция игрового поведения) всегда обуславливает юмористическое восприятие, каким бы интеллектуальным и тонким оно не было. Разве что, чувство (и сам инстинкт игрового поведения) здесь находится под управлением разума, но при любой возможности явить шутку, игровое поведение растормаживается и наполняет чувство настолько, насколько юмористическая ситуация это позволяет. И это одна из главных причин, без которой объяснение юмористического феномена будет по праву оставлять ощущение неполноты.
Более того, можно добавить, что присущее «вольное чудачество» примитивного игрового поведения здесь «интеллектуализируется» в гротескную импровизацию, но также, в адекватном отношении «игры» и «разума». Например, герой одного фильма возвратился с войны и встретился с товарищем. Они, радуясь друг другу, беседуют и шутят.
– Джек! - спрашивает товарищ – ты где потерял ногу?
- Да вот – тот отвечает – утром проснулся, а её уже нет.
В данном диалоге нет умного, тонкого или искрометного юмора. Но он здесь и не обязателен. Здесь атмосфера радости встречи, где главным является духовное переживание и побочно ненавязчивое игровое поведение. А также, нежелание отвечать на данный вопрос культурно парирует его в юморе. И то, что может восприниматься нелепо и абсурдно при серьёзном отношении, будет адекватно (и даже интересно) при игровом (гротеск - это интеллектуальное чудачество)\\\".
