Публикую НЕ СВОЕ СТИХОТВОРЕНИЕ, а замечательного человека: поэта Иисуса Христа, пастора, проповедника, врача. Ещё его стихи можно найти здесь: http://www.stihi.ru/avtor/asavchenko и здесь: http://www.stihi.ru/avtor/azovskiy1
Каких мне жаль поэтов?
Александр Савченко
У обрыва мы истории
Человеческой реки.
Жаль поэтов мне, которые
Цедят жалкие стихи.
Нет в них пушкинской поэтики
И есенинской тоски.
Не цветы, а самоцветики,
Грёзы псевдокибернетики,
Бутафорские венки.
Нет в них лермонтовской звучности,
Гумилёвской прямоты,
Ломоносовской научности
И крыловской простоты.
Нет некрасовской в них чуткости
И державинских тех строк,
Что ведут дух к Высшей Мудрости,
Именуемой как Бог.
Нет в них блоковской лиричности,
Соловьёвского огня,
Тютчевской философичности,
Пастернаковского дня.
Нет в них надсоновской зоркости –
Видеть Автора чудес,
И никитинской нет совести,
Дух влекущей до небес.
Нет ахматовской в них зрелости,
Обнажающей грехи…
В наше время стали редкостью
Богословские стихи.
Объявляя старомодными
Целомудрие и честь,
Люди с подвигами подлыми
Отвергают Божью весть.
И гордясь грехами гнусными,
Проповедуют разврат
Стихотворными искусствами,
Увлекающими в ад.
И у финиша истории
Человеческой реки
Жаль поэтов мне, которые
Пишут жалкие стихи.
Прочитано 9624 раза. Голосов 23. Средняя оценка: 3,39
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
